Ru
Отель "Рубель"

Сімейна відпустка

11.03.2019

Літо прекрасна пора, особливо коли ти живеш в місті. Сонце плавить тебе разом з будинками, автомобілями та дорогами. Добре, що в нашому місці є величний Дніпро. Погано, що через мою свекруху, яка вірить в роботу на землі та з землею, ми майже не бачимо води. Це вже я мовчу про постійну роботу по дому та в офісі, як перетворюють тебе на кімнатну морську свинку, котра бачить свіже повітря та прохолодну, освіжаючу водичку лиш у вісні. То чому ми поїхали на відпочинок, як тільки літо стало справжнім літом? Думаю, що в кожного з вас на обличчі, зараз виступила гірка посмішка. Знаю, це не смішно.

Так от зібравши свій десант із чоловіка та двох його маленьких, смішних копій ми вирушили на відпочинок. Вибирали не довго, за все своє життя, я бачила багато всякого, але в горах до минулої відпустки жодного разу не були. Не можна щороку їздити на море, дачу та Дніпро, при цьому ігноруючи рідні українські, Карпати, які жодного разу в житті не бачили. Так надалі бути не могло. Добиратися до Яремче було тяжко, але весело. Українське залізниця приправлена дитячим співом, криком, занудством та сльозами. Скільки раз, ви можете прослухати пісню про Спанч Боба, квадратні штани? Мій рекорд – двадцять дві. Коли їхати геть вже не було сили, ми спинялися та відпочивали, поновлювати сили і як каже мій малий: спускали гарячу воду з радіаторів.

Приїхали ми до Яремче на світанку, страшенно хотілося спати, не лишилося жодних сил для відпочинку. Однак малі не лишили нам з чоловіком жодного шансу на сон. Ми ще не встигли зареєструватися в готелі з крутою назвою Рубель, як мої малі з чоловіком вже ніжились в басейні. Скажу чесно, місце відпочинку для нашої родини обирав чоловік, тому мені було трохи лячно. Та як тільки я увійшла у фоє готелю всі мої страхи відразу минули. Молодий, усміхнений персонал вселили у мене відчуття, що наш відпочинок пройде класно.

Після довгої дороги мені страшенно хотілося їсти, але як я не старалась витягти малих з води, нічого не вийшло і я просто змирилась. Вирішили іти до готельного ресторану Гуцул поодинці. І так, як чоловік вже на тягнув на себе велике, жовте та підкреслю дитяче, рятувальне коло, я пішла до ресторану перша. Не дивлячись на те, що страшенно хотілося випити бокал, червоного домашнього вина, пити таки не наважилась. Замовила собі гуцульський салат та смачнючу гурку – у відпустці можна не думати про дієтичне харчування. До того ж мені розповів чоловік, що тут є спортивний зал, а це однозначно плюс до карми готелю.

Повернувшись до басейну я була здивована та навіть перелякана. Моїх не було. Мій десант безслідно щез у невідомому напрямку. Походивши біля басейну та спостерігаючи за веселими дітьми та замученими батьками, мене осинило. Увійшовши вперше до нашого номеру, я знайшла свій десант. Утрьох на одному ліжку спав чоловік та мої малюки, чоловік спав не знявши рятувальне коло. Як так можна? Відповіді на це не маю.

Заснути біля них не змогла. Сон минув. Мені хотілося погуляти, пройтись в місто, гори, на крайняк сходити в Гуцул та випити вина. Прийнявши душ та переодягнувшись, вийшла з номеру та відправилась до ресторану, який в обідню пору більше нагадує великий, красивий вулик. Стільки людей не побачиш навіть у годину пік в центрі Дніпра. Мені на щастя пощастило, місце на терасі знайшлося. Замовивши медову бринзу та прохолодного домашнього вина я дивилася на гори та вперше за багато днів відпочивала. На секунду мене перелякала та привела в паніку пісня про Спанч Боба, яка пролунала в мене за спиною. Повернувшись, я побачила маленьку дівчинку, однолітка моїх синів і посміхнулася з полегшенням, а вона посміхнулась мені у відповідь.